Елементал

Начало книги

Початок цієї темної історії я люблю називати витоками, бо вона й справді витікає із тієї надмірної дози джину, яку я дозволив собі у нашому полковому барі «Поглинач змій». Взагалі-то я п’ю нечасто, як і личить дикому гусакові, але іноді таки надолужую втрачене, особливо у стані глибокого смутку за справжнім борщем та нормальною жінкою. Саме так сталося і під ту веселу оказію, коли я «випустив джина із пляшки» і він підхопив мене у вихор зовсім непередбачуваних подій.

На початку травня, коли наш Леґіон святкує свою найбільшу перемогу «Камерун», тут оголошують день відчинених дверей, і недоступна територія псів війни перетворюється на прохідний двір. Сюди сунуть всілякі гості, журналюги, клошари, роззяви і навіть дівулі з непристойно припухлими губами та надією влипнути в якусь романтичну пригоду. Іноді це їм вдається, як, наприклад, моїй веснянкуватій ластівці Ніколь, котру я, скориставшись «відчиненими дверима», затягнув тоді до бару, аби подратувати гусей із нашого секціону[1]. Крім усього, я хотів віддячити Ніколь за бурхливу нічку, проведену в її однокімнатній квартирці, схожій на келію грішної черниці. А може, то й справді була келія, адже старовинний будинок, у якому змостила гніздо моя ластівка, колись належав монастиреві. Я в це повірив одразу, бо ліжко Ніколь займало всю кімнатину, і в квартирі ще залишалося місце тільки для тісної душової, де, звичайно ж, можна було й помолитися. Саме там я роздивився на зворушливе ластовиння Ніколь, яке на розпашілому тілі проступало в найнесподіваніших місцинах.

Читать дальше →