Юнаки з вогненної печі

Начало книги

 Автор застерігає читача — перед ним не мемуари, а художній твір, роман, через що образи героїв твору, хоч певного мірою прототипізовані, але й узагальнені, тобто вигадані; авторові йшлося про художнє відтворення однієї з епох нашого століття, а не про конкретні її події та конкретних людей.

Сьогодні я відчув себе старим. Здається, вперше. Ні, це не тоскне почуття безвиході чи якоїсь зломаності, це зовсім не втрата інтересу до життя та світу чи якісь дефекти у сприйнятті красивого й потворного, це щось, може, й гірше: мене потягло раптом на спогади, при тому, що назагал згадував про своє минуле вельми нечасто, хоч воно було, на мою думку, нерядове й неординарне з подіями, ба й потрясіннями, але я не переживав катастроф, зіткнень із злочинним світом, не потерпів тюремного ув’язнення, не воював, навіть не піддавався смертельному ризикові; хоч страждав через жінок, карколомних романів не заводив, а згодом щасливо зустрів одну із них, тих жінок, та й одружився, і живу з нею й досі, намагаючись переконати себе, що люблю її; діти мої інфантильні й нецікаві, вони наповнюють свою кімнату цілком ідіотичною музикою, з книжок зрідка читають детективи, хоч я за життя зібрав, як мені здається, чудову й на витончений смак дібрану бібліотеку, але та бібліотека пилиться без примінення, бо я й сам поступово відучився читати добрі книжки, а задовольняюся легкотравним чтивом, і то з тієї простої причини, що вечорами відчуваю себе глибоко втомленим; день у мене зайнятий роботою (працюю інженером на бетонному заводі), отож до вечора я вже такий випотрошений, що далі нікуди, а на суботу-неділю їжджу за місто, де в мене є малесенький літній будиночок, клапоть городу і садок, біля яких я радо пораюся.

Читать дальше →