Потоп. Том I

Начало книги

Був у Жемайтії1 один могутній рід Білевичів, що від Мендогів походив, дуже розгалужений і в усьому Расейняї найбільш поважаний. Високих посад Білевичі ніколи не займали, щонайвище очолювали повіт, але на полях Марса добряче прислужилися країні, за що були щедро нагороджені в різні часи. Їхнє родове гніздо, що й досі існує, називалося Білевичі, але, крім них, родина мала й інші маєтки в околиці Расейняя, і далі в Кракінові, біля Ляуди, Шої, Нев’язів – і так аж до Паневежиса. Згодом вони розділилися на кілька родів, члени яких втратили зв’язок один з одним. З’їжджалися разом тільки тоді, коли в Расейняї, на рівнині, що називалася Стани, відбувався показ посполитого рушення2 Жемайтії. Часом вони також зустрічалися під прапорами литовського компуту3 і на сеймиках. А що вони були заможними, впливовими, то зважати на них мусили навіть всесильні в Литві та Жемайтії Радзивілли.

Під час правління Яна-Казимира патріархом усіх Білевичів був такий собі Іраклій Білевич, полковник легкої кавалерії, упітський підкоморний. Він не мешкав у родинному гнізді, яке тримав у той час Томаш, расейняйський мечник. Натомість Іраклію належали Водокти, Любич і Мітруни, що розкинулись неподалік від Ляуди, наче морем, дрібною знаттю облитої.

Читать дальше →