Третя карта

Начало книги

Жінка поволі йшла містом, яке зараз було іншим, дарма що, як і раніш, голубий серпанок стояв над Монмартром і сяяли на жаркому червневому сонці бані храму та й мова городян, по-давньому («боже мій, адже все тут було іншим рік тому, всього лише триста шістдесят днів тому»), здавалася безтурботною через те, що французи уміють сміятися крізь сльози.

Жінка повернула до маленького парку Монс Елізе. Важкі смуги сонячного проміння чорнили укрите пилюгою листя платанів. Колись тут завжди лунав дзвінкий гомін дитячих голосів, і Ганна любила приходити сюди й сиділа, заплющивши очі, і їй здавалося, що зараз, ось-ось зараз на коліна стрибне Янек, обів'є її шию своїми теплими рученятами, а далі підбіжить меншенький, Микита, стане відштовхувати Янека, сопіти своїм кирпатим носиком і потім заплаче: коли йому щось не удавалося одразу, він завжди плакав так гірко і невтішно, що аж серце краялось.

Але зараз у парку дітей не було, і ніхто не прогулювався з пуделями на зелених газонах, і сивоволосі бабусі не сиділи із в'язанням на гострих колінах, і юнаки не грали у свої дивовижні металеві кулі — таких ігор ніколи не було в Польщі. Безлюдно в парку, одне слово — окупація…

Читать дальше →