Шляхи свободи. Відстрочення

Начало книги

Шістнадцята тридцять у Берліні, п'ятнадцята тридцять у Лондоні. Готель нудьгував на своєму пагорбі, порожній і врочистий, і всередині був отой старий. В Анґулемі, в Марселі, в Ґані, в Дуврі гадали: «Що він там робить? Вже давно по третій, чому він не виходить?» Він сидів у затіненому покої, очі непорушно завмерли під густими бровами, рот був трохи розтулений, немовби йому спав на думку дуже давній спогад. Він уже не читав; його немічна рука, поцяткована старечою гречкою, все ще тримаючи аркуші, звисала з коліна. Він обернувся до Гораса Вілсона й запитав: «Котра година?», і Горас Вілсон відказав: «Десь пів на п'яту». Старий підняв свої великі очі, люб'язно усміхнувся й мовив: «Гаряче». Руда, тріскуча, мерехтлива спека налягла на Европу; в людей пашіли руки, щеміло в очах, пекло у легенях; всі чекали, мліючи від спеки, їдкої куряви і тривоги. В передпокої готелю очікували газетярі. У дворі, непорушно сидячи за кермом своїх авт, чекали водії; на тому березі Рейну, в передпокої готелю «Дрезен», непорушно очікували пруссаки у темних костюмах. Мілан Глінка більше нічого не чекав. Він уже не чекав з позавчорашнього дня. Минулася тяжка чорна днина, неначе блискавкою, пронизана раптовою певністю: «Вони нас зрадили!» А потім час почав текти знову, навмання, ніхто вже не жив просто так, задля втіхи прожитого дня, було тільки завтра, залишилося тільки завтра.

Читать дальше →