Кров Олімпу

Начало книги

Моїм дивовижним читачам.

Пам'ятаєте, як я обірвав розповідь найнапруженішої миті, а потім через це перепрошував?

Так от, вибачте мені за це.

Я більше так не робитиму.

Ну, хіба що трошки... я все ж таки вас люблю.

На поклик озвуться Сім напівкровок.

У полум'ї чи бурі світ гине знову, Клятви дотримай на краю могили, До Брами Смерті йдуть ворожі сили.

Джейсонові зовсім не подобалось бути старим.

Суглоби боліли. Ноги тремтіли. Поки він піднімався на пагорб, легені деренчали, наче коробка з камінцями.

Дякувати богам, він не бачив свого обличчя. Але пальці були скрюченими та кістлявими. А тильну сторону долонь павутинням вкривали роздуті сині вени.

Від нього навіть тхнуло як від дідугана — нафталіном та курячим бульйоном. Як це взагалі можливо? Він за лічені секунди перетворився з підлітка на сімдесятип’ятирічного, але старечий запах з’явився миттєво. Отак БАХ і... Вітаємо! Ти смердиш!

— Майже прийшли. — Пайпер усміхнулась до нього. — У тебе чудово виходить.

Читать дальше →