Атлант розправив плечі. Частина друга. Або – або

Начало книги

Доктор Роберт Стадлер перетинав офіс, потерпаючи від холоду. Весна забарилася. Мертвотно-сірий колір пагорбів за вікном здавався фарбою, розтушованим переходом від брудно-білих небес до свинцевої чорноти річки. Зрідка спалахувала сріблясто-жовтим, майже зеленим, віддалена латка схилу, негайно згасаючи. Хмари розтріскувалися від єдиного сонячного променя, а тоді, повільно проціджуючись, змикалися знову. «В офісі не холодно, — подумав доктор Стадлер. — Мене заморожує цей краєвид за вікном».

Сьогодні не було зимно; докторові здавалося, що холод сидить у нього в кістках, накопичившись за зимові місяці, коли від роботи відволікало усвідомлення браку опалення та повсюдні розмови про збереження тепла. Дедалі частіше природні катаклізми втручаються у людські справи — це безглуздо, думав він; такого ніколи досі не було, навіть за суворих зим; якщо повінь змивала частину залізниці, ніхто протягом двох тижнів не мусив перебиватися консервованими овочами; якщо під час грози вибувала з ладу електростанція, такі заклади, як Державний науковий інститут, не залишалися знеструмлені аж на п’ять днів. П’ять заморожених зимових днів, думав він, протягом яких величезні лабораторні двигуни стояли завмерлі; змарновані години, упродовж яких його люди мали би працювати над проблемами, що сягали самої суті всесвіту. Він гнівно відвернувся від вікна, але зупинився і знову повернувся до нього. Доктор не хотів бачити книжку, що лежала на столі.

Читать дальше →