Ці порожні обітниці

Начало книги

Холодні тіні огортають мою спітнілу шкіру. Вони радо приймають мене і ховають від усього світу. Я могла б зараз насолоджуватися темрявою — милуватися зорями, відчувати, як нічне повітря розслабляє мої затерплі, натруджені м’язи. Та я не гаятиму цю ніч на відпочинок чи хвилинну насолоду. Ніч — це час для шпигунів і крадіїв. Це мій час.

Я просовую дві шпильки в замок. Мої обвітрені пальці танцюють із ними, наче перебирають струни альта. Цю пісню я грала вже тисячу разів. Цей гімн я згадувала в найважчі миті свого життя. Ліпше молитися спритним пальцям, тіням і непримітності, ніж старим богам. Ліпше красти, ніж помирати від голоду.

Десь удалині кумкають жаби, і хор їхніх голосів майже заглушає приємне клацання замка, який я щойно відімкнула. Двері чорного входу до маєтку Крейтона Ґорста широко відчиняються переді мною.

У Ґорста сьогодні справи деінде. Я кілька разів це перевірила. Та однаково уважно роззираюся, чи немає в будинку господаря або слуг. Більшість багатіїв виставляють охорону, і лише дехто, як-от Ґорст, такий недовірливий, що навіть найближче оточення не підпускає до своїх сховищ. Сьогоднішньої ночі я чекала кілька місяців.

Читать дальше →