Віднайдений час

Начало книги

Цілий день у цій аж занадто сільській садибі, створеній ніби для сієсти у перерві між двома прогулянками або в час, коли заторочить дощ, ув одній із тих осель, де кожна вітальня нагадує зелену альтанку і де на шпалерах в одній кімнаті садові рожі, а в іншій птахи серед гілля знов зустрічаються з вами і товаришать вам, відтяті від світу — адже то були старі шпалери, де кожна рожа існувала сама собою, аби при нагоді її можна було зірвати мов живу, як і кожна пташка, що її можна було посадити у клітку і приручити, отож там не було нічого схожого на теперішні чудово оздоблені покої, де на сріблястому тлі збіглися всі нормандські яблуні, вималювані в японському стилі, сповнюючи галюцинаціями години, пере-буті в ліжку, — цілий день я просидів у своїй кімнаті з виглядом на гарне паркове зело з бузком біля входу, на зелене листя крислатих дерев над водою, іскрявою на сонці, і на мезеґлізький ліс. Я милувався всім цим лише тому, що думав: «Як гарно мати стільки зела за вікном», аж до хвилі, коли на цьому просторому зеленому полотні відкрив намальовану для контрасту темним блакитом, бо вона стояла далі, дзвіницю комбрейської церкви. Не зображення дзвіниці, а саму дзвіницю, яка, відкриваючись моїм очам із відстані тих місць і років, поставала серед світлистого зела темним згустком, аж здавалося, ніби її щойно намалювали, вписавши у квадрат мого вікна. Іноді, виходячи з покою, я помічав кінець коридору, бо йшов він у протилежному напрямку, ніби пурпурову стьожку, оббиття салону із простого червоного мусліну, готового запалати, щойно на нього впаде сонячний промінь.

Читать дальше →