У затінку дівчат-квіток

Начало книги

Коли вперше зайшла мова про те, щоб запросити пана де Норпуа на обід, моя мати висловила жаль, що професор Коттар у від'їзді і що вона забула дорогу до Сванна, жаль, бо і той, і той напевне зацікавили б колишнього посла, але мій батько відповів, що такий чудовий співрозмовник, таке вчене світило, як Коттар, ніколи не зайвий за столом, натомість Сванн із його похвальбою, з його звичкою дзвонити в усі дзвони про свої навіть нікчемні знайомства, звичайнісінький задавака або, як сказав би маркіз де Норпуа, «бздюха». Ця батькова репліка вимагає бодай короткого пояснення. Дехто, мабуть, пам'ятає такого собі Коттара і Сванна, який у своїй світськості довів скромність і стриманість до найвищої міри делікатности. Та річ у тім, що до «Сванна-сина», а також Сванна — члена Жокей-клубу, давнього приятеля моїх батьків, прилучився ще один, новий Сванн (і, мабуть, це була не остання його іпостась), Сванн — Одеттин чоловік. Пристосовуючи до убогих запитів цієї жіночки притаманний йому інстинкт, свої прагнення та своє завзяття, він примудрився створити собі становище куди гірше за попереднє: адже треба було скотитися до рівня своєї життєвої супутниці. Отак-то він і нап'яв на себе личину нової людини. Отож, одвідуючи сам-один своїх приятелів, яким не хотів накидати Одетти, оскільки ті самі не просили познайомити з нею, він зажив укупі з дружиною новим життям і завів собі нових знайомих: зрозуміло, що, зважуючи ранг, до якого ці люди належали, и відповідно оцінюючи, наскільки спілкування з ними тішитиме його гонор, він узяв за взірець не найцікавіших представників того кола, де бував до одруження, а давніх Одеттиних знайомих.

Читать дальше →