Замість крові

Начало книги

Один із персонажів Набокова, пригадую, говорив щось на кшталт:

«„Тінь за серцем“ - хороша назва для поганого роману». В нашому випадку маємо, здається, ситуацію дзеркальну - «Замість крові», на мою думку, не надто вдала назва для доброї книги. Але принаймні дає мені можливість писати оце замість передмови замість власне передмови. Тим більше, що книга справді добра і не потребує передмов.

Чи можна, чи варто, чи не зайве писати щось про нову книгу Світлани Поваляєвої - питання в певному сенсі риторичне. Бо вже пишу.

Напочатку річ очевидна: більшість соціумних новотворів із тавром Просвіти, Міністерства культури, Комбатантів освіти та Податкової інспекції будуть, вочевидь, праведно обурені й аґресивно невдячні. «Що ж це таке?!» - правдоподібно, вигукнуть вони. - «Пропаґанда наркотиків, сексуальної розпущеності й аполітичності!

Де національна самосвідомість, де наша мова солов’їна й традиційна цнотливість? Де світлі ідеали, за які боролися наші діди й батьки (що їх ми так успішно погноїли у в’язницях чи на засланні)?» Ну і так далі. Пісня відома. Та вся іронія в тому, що я б і сам не проти виголосити щось подібне. Куди ж це в біса котиться «бібліотека журналу Четвер», а разом із нею й уся українська література (мало би бути навпаки, однак це несуттєво)? Знову чорнуха, ненормативна лексика, психоделія зразка ранніх 60-х та інше лайно. Можна було б услід за живучим старушком Лемом констатувати: «…немає такого свинства, такої бридоти, такої смердючої риганини, якої б не виставлялося на показ, не репродукувалося і захоплювалося б нею... Ніколи так переконливо й наполегливо, як тепер, не демонстрували нам митці людську ницість виключно для того, аби викликати шок».[1] Попри суттєву різницю віку та світоглядів із автором цієї цитати я часто маю подібне враження від т. зв.

Читать дальше →