Американський психопат

Начало книги

«Залиш надію всяк, хто сюди входить». Ці слова поспіхом виведені криваво-червоною фарбою на стіні банку «Кемікел» на розі Одинадцятої та Першої; літери великі, помітні навіть із заднього сидіння таксі, що непевними ривками суне вперед у потоці машин з Волл-стрит. Щойно Тімоті Прайс помічає їх, автобус з рекламою «Знедолених» зупиняється, затуляючи краєвид, однак двадцятишестирічному Прайсу, котрий працює на компанію «Пірс та Пірс», байдуже: він обіцяє водієві п’ять доларів, якщо той увімкне радіо голосніше, бо на хвилі WYNN[1] грає «Будь моєю крихіткою»[2], і темношкірий водій, вочевидь, не американець, слухає його.

— Я винахідливий, — говорить Прайс. — Я креативний, молодий, непедантичний, високомотивований та висококваліфікований. По суті, я кажу, що суспільство не може собі дозволити втратити мене. Я — його актив.

Прайс заспокоюється, продовжує дивитись у брудне вікно таксі, ймовірно — на слово «страх» у червоному графіті на стіні «Макдональдса» на розі Четвертої та Сьомої.

Читать дальше →