Вежі мовчання

Начало книги

Тут усе виглядало безглуздо і недоречно: пустир у самому центрі міста, затиснутий між старим парком відпочинку і вулицею з похилими парканами; сім круглих високих бетонних веж радянської недобудови посеред пустиря; круки, зграя яких кружляла у сирому повітрі над однією з них.

Там, усередині, під самою горловиною, паралельно землі, висіло тіло людини. Мотузки, що схопили руки і ноги небіжчика міцними вузлами, були натягнуті так туго, що, здавалося, навіть від найменшого дотику він задзвенить, як струна.

Зверху тіло, так безжалісно вписане кимось в окружність вежі, нагадувало відомий малюнок Леонардо да Вінчі. Різниця полягала лише в тому, що малюнок символізував гармонію живої людини, а ця, підвішена настільки дивним способом людина, без сумніву, була мертвою.

Єдине, що порушувало гармонію п’ятикутної зірки, — безсило звисаюча сива голова. На шиї, немов наведена маркером, чітко проглядалася вузька бузкова смужка.

Читать дальше →