Танцюй, танцюй, танцюй. Том 1

Начало книги

Мені часто сниться готель «Дельфін».

Уві сні я належу йому. Належу внаслідок низки певних обставин. Сон виразно про це свідчить. Сам готель у моєму сні має спотворений вигляд. Дуже вузький і продовгастий. Настільки вузький і продовгастий, що здається не готелем, а скоріше довжелезним мостом під дахом. Мостом, що тягнеться з правіків до останньої миті Всесвіту. А я — його елемент. У готелі хтось плаче. Не сумніваюсь — плаче за мною.

Готель огортає мене з усіх боків. Я виразно відчуваю його пульс і тепло. Уві сні я — складова частина цього готелю.

Ось такий сон.

Я розплющую очі. Міркую, де я. І не просто міркую, а вголос сам себе запитую: «Де я?» Однак таке запитання беззмістовне. І без нього відповідь від самого початку відома. Я — у своєму житті. Навколо — звична побутова реальність. Кілька справ та обставин, які мимохіть стали мене невідривно супроводжувати. Іноді поряд зі мною спить жінка. Та загалом я залишаюсь сам-один. Зі швидкісної автостради за вікном долинає автомобільний рев, у склянці біля подушки віскі на півпальця, кімната залита зловорожим, ні, скоріше байдужим, сірим, мов пил, уранішнім світлом. Інколи падає дощ. Тоді я довго не вилажу з ліжка. Допиваю залишки віскі. І споглядаючи, як скапує вода з даху, думаю про готель «Дельфін». Повільно витягую руки і ноги. І впевнююся, що я — це я і нічому не належу. Я нічому не належу. А проте відчуття зі сну все ще залишається. Коли там, уві сні, я намагаюсь отак витягти руки — вся споруда навколо мене відразу ворушиться. Поволі, несміливо починає стиха поскрипувати, немов водяний млин своїми колесами. Якщо прислухатися, то можна розрізнити, в які боки цей скрип розбігається… Я прислухаюся. І чую, як десь у темряві хтось тихо схлипує. Я певен — плаче за мною.

Читать дальше →