Погоня за вівцею

Начало книги

Про її несподівану смерть мені повідомив по телефону товариш, який дізнався про це з ранкової газети. Він повільно прочитав мені в телефонну трубку коротеньку, на один абзац, замітку. Звичайнісінька стаття, написана за дорученням, перша проба пера молодого журналіста, який щойно закінчив університет.

Тоді-то й тоді, на розі якоїсь вулиці якийсь водій вантажівки збив людину. Ведеться розслідування за підозрою у вбивстві через службову недбалість.

Усе це звучало як коротенький вірш, надрукований на титульній сторінці часопису.

— Де буде похорон? — спитав я.

— Та хто його знає? — відповів товариш. — А хіба в неї є батьки?

Ясна річ, у неї були батьки.

Того ж дня я зателефонував у відділення поліції й дізнався її адресу й номер домашнього телефону, після чого подзвонив до її батьків й розпитав про день похорону. Як хтось казав, про все можна дізнатися, якщо не пошкодувати часу.

Її рідний дім був у старій торговельній частині міста. На розкритій карті Токіо я обвів його червоною кульковою ручкою. Лінії метро, державної електрички та автобусних маршрутів спліталися мов нитки павутиння, наповзали одні на одних і разом з кількома водостічними каналами та густим плетивом вулиць утворювали візерунок, який нагадував зморшки на шкурці дині.

Читать дальше →