1Q84. Книга ІІ

Начало книги

Хоча ще не було офіційного оголошення про кінець дощового сезону, небо стало блакитним і літнє сонце нестримно припікало землю. Соковита зелень плакучих верб, як ніколи до цього, кидала на доріжку густі тремтливі тіні.

Тамару зустрів Аомаме перед входом. На ньому був темнуватий літній костюм, біла сорочка й однобарвна краватка. Те, що він, такий огрядний, будь-якого гарячого дня нітрохи не пітнів, завжди її страшенно дивувало.

Подивившись на неї, він легенько кивнув, нечутно й коротко привітався, але не сказав ані слова. Не заводив, як завжди, легкої розмови. Не оглядаючись назад, ішов попереду довгим коридором туди, де на Аомаме чекала господиня. Аомаме припустила, що, мабуть, він не має настрою з ким-небудь вести світські балачки. Можливо, далося взнаки те, що загинула вівчарка. «Треба замінити сторожового пса», — сказав він їй по телефону. Так, ніби йшлося про погоду. Але Аомаме розуміла, що не це він мав на думці. Вівчарка була для нього дорогим створінням, з яким упродовж довгих років він знаходив спільну мову. Тож її раптову незрозумілу смерть сприймав як своєрідну особисту образу й виклик. Дивлячись на його мовчазну, широку, мов класна дошка, спину, Аомаме здогадувалась, який гнів він відчуває.

Читать дальше →