Вмираюче світло

Начало книги

Планета безцільно блукала у Всесвіті - волоцюга, парія, ізгой світобудови.

Протягом багатьох століть вона на самоті падала крізь холодну порожнечу міжзоряного простору. Покоління зірок у нескінченному хороводі змінювали один одного на її пустельному небосхилі, але вона не належала жодній з них. Планета існувала як така і лише собі однієї. У певному сенсі вона не належала і галактиці: траєкторія її руху пронизала площину галактики, як цвях проходить крізь дерев'яну кришку круглого столу. Вона була часткою «нічого».

І це «ніщо» вже готувалося прийняти її. На зорі історії людства блукаюча планета проникла за хмару зоряного пилу, що ховала частину верхнього краю гігантської лінзи галактики. Далі – лише жменька зірок, не більше тридцяти, а за ними – порожнеча, ніч, така довга, якої ще ніколи не знала планета-сторінка.

Там, у темному просторі за завісою пилюки, вона вперше зустрілася з людьми. Мертвими людьми. Це трапилося в розпал бездумної, безглуздої експансії Федеральної Імперії Старої Землі, коли вона ще не залишила своїх спроб керувати всіма планетами людей, розкиданими на неймовірно величезних просторах. Військовий зореліт «Мао Цзедун» став першим кораблем, що проник за Покрова Спокусника. Зореліт отримав серйозні пошкодження під час рейду до сховищ. Люди загинули, а двигун продовжував працювати в автоматичному режимі, періодично вмикаючись і вимикаючись. Позбавлений повітря, розбитий корабель мчав просторами Всесвіту разом із трупами людей, які висіли в його коридорах у гротескних позах і вдарялися об переборки раз на сторіччя. Але комп'ютери продовжували функціонувати, прилади виконували свою рутинну роботу, старанно скануючи навколишній простір. Коли корабель-примара наблизився до безіменної мандрівниці на відстань кількох світлохвилин, вони зареєстрували планету і…

Читать дальше →