Зоряний десант

Начало книги

Присвячується Артурові Джорджу Сміту, на прізвисько «Серж», — Воякові, Громадянину, Науковцю, а також усім іншим сержантам, які намагаються зробити з хлопчаків справжніх чоловіків.

Перед висадкою мене завжди б’ють дрижаки. Звісно, мені зробили уколи, я пройшов гіпнотичну підготовку, і начебто мене вже нічого не має лякати. Поки я спав, психіатр зорельоту перевірив мої мозкові хвилі і поставив кілька дурнуватих запитань; він казав, що це — не страх, а щось несуттєве — щось на кшталт нетерплячого тремтіння баского коня перед початком перегонів.

Що тут сказати? Скаковим конем я ніколи не був. Але факт залишається фактом: щоразу я страшенно боюся.

За пів години до початку ми зібралися в кімнаті для висадки на зорельоті «Роджер Янг», і наш чотар оглянув кожного з нас. Офіційно він не був нашим чотарем. Ним був лейтенант Ращак, який врізав дуба під час нашої останньої висадки, а цей насправді був лише сержантом, чий повний титул — кадровий сержант космічного корабля Джелаль. Джеллі — фіно-турок родом з Іскандера, що біля Проксими, такий собі смаглявий чоловічок, схожий на писарчука, але колись я бачив, як він упорався з двома оскаженілими бугаями-рядовими: йому довелося підскочити, щоб дотягнутися до їхніх голів, аби вхопити їх і стукнути одна об одну, мов кокосові горіхи. Після цього чоловічок відступив убік, а бугаї попадали додолу.

Читать дальше →