Подарунок для Аяти

Начало книги

Космічний катер занурився у атмосферу Іноти. На великому моніторі я бачила чітке зображення сірих дахів будинків, сіроï захисноï стіни навколо міста та чорних острівків великих гіллястих рослин, а навколо — нескінченний білий простір.

Я викликала на зв'язок башту, відповіді не дочекалась. Катер завис сто метрів над злітним полем, і я вирішила «приземлитись» без дозволу. Але наостанок все ж таки крикнула у мікрофон:

— Башта, дайте мені майданчик для посадки! — у відповідь тиша. — Башта!!! Сто метеоритів вам в борт!

Почувся гуркіт, шарудіння, шипіння і ображений жіночий голос відповів:

— Ваш майданчик сорок п'ятий… І не кричить, будь-ласка…

Аж сорок п'ятий! Я думала, тут не більше двадцяти квадратів. Та виявилося, що це від снігу відчистили лише половину поля, та й то біля будівлі вокзалу. Диспетчер, напевне, навмисне вирішила запхати мене подалі, в сніг. От зла тітка — космодром ж бо майже пустий: «Тримайся, злюко, я сяду прямісінько під твою башту, і ввімкну такий гравітаційний шум, що у тебе в диспетчерській вікна повилітають!»

Читать дальше →