Злодійка, яка плюнула Фортуні в добре око

Начало книги

Над світом здіймалася нова ера. Древнього Керфа і вічно молоду Ісін призначили доглянути, щоб теперішня закінчилася; так би мовити, задути лампи, замести в кутках і передати ключі новим мешканцям. Вони обходили велетенську, порожню площину богів, відчуваючи в своїх вічних кістках неприродну тишу, меланхолію речей, що закінчувалися, радісне хвилювання речей, що от-от почнуться.

-- Що ж, ми майже закінчили, -- прохрипів Керф.

-- Справді, здається, що так, -- відповіла Ісін, пригладжуючи неслухняні завитки волосся назад на їхнє місце. – Магію перекрив?

-- Ще століття тому. Поки ми тут розмовляємо, вона слабне. Що з Близнятами?

Ісін клацнула пальцями.

-- Я знала, що щось забула! Як завжди.

-- Я покладав на них великі сподівання. На жаль.

-- Це не твоя вина, Керфе. Шлях до божественності вузький, але чітко позначений. Хоча боюся, саме надмір якостей, які я шаную, наробив їм клопотів.

Керф буркнув, зупинився, сперся на свій кривий посох.

Читать дальше →