Пропала злодійка

Начало книги

-- Там внизу купа солдатів, -- оголосив хлопець, Кіль.

Я проігнорував його. Непомітно просунути свій нематеріальний, імпровізований ключ в обереги Телемарха – складнюча, делікатна справа. Це як зламувати уявний замок уявним набором відмичок, от тільки наслідки невдачі будуть далеко не уявними.

Якби Телемарх був досі живим, це було б взагалі неможливим. Справа вимагала неймовірної концентрації, а я намагався застосувати далеко не найбезпечніші чари. Але якби мені вдалося перехопити смертельну павутину захисту, яку Телемарх вплів у каміння Цитаделі, я б не мусив перейматися, що хтось втрутиться чи перерве мою справжню роботу.

Вежу обплутували такі густі й багатобарвні тенета магії, що коли я використовував магічний зір, то не бачив крізь них фізичний світ. Дякувати мертвим богам, коли я працював з Мистецтвом, то не потребував двох очей, щоб бачити в трьох вимірах. Легенько, легенько я проштовхував свою волю у вузол, який, як я гадав, керував всіма оберегами, а може й не тільки. Якщо я мав рацію, що ж – все добре. Якщо помилявся, що ж… Помилка може зашкодити моєму здоров‘ю. Обереги смертельні так само як вода мокра, вплетена в них енергія зберігається протягом поколінь. Цієї енергії достатньо, щоб феєрично і безповоротно покарати мене за невдачу. В нашу бідну на магію епоху я рідко коли бачив щось схоже на них.

Читать дальше →