Татцельвурм. Тірольська історія

Начало книги

Вичищений до лиску Боїнг «Вiдень-Iнсбрук» спокiйно гуркотiв собi крiзь молочний туман хмар, не вiщуючи нiчогоекстра-ординарного. Я сидiла, аж прилипнувши до сидiння, намагаючисьне слухати бджолиного рою слiв, котрi, мов вода, не оминали у своєму плинi жодної заглибини. I вiдсiкала вiд себе висоту та небо, абизалишитись у просторi пiд назвою «нiде». Безнадiйно чекалана турбулентнiсть, котра змусить всiх отих людцiв навколо бодай надеякий час стулити писки. Сама я повiтряних ям не боялася нiколи. Натомiсть боялась ями пiд назвою «життя». Отого безкiнечно-довгого (з погляду вiдносно молодої людини) лету через порожнечу сiроговiд буденностi свiту.

Сьогоднi, як i тодi, синоптики прогнозували багато снiгу. А я до глибини свого тривожного серця була переконана: опади — ось те єдине, що може порятувати мене вiд безсенсовостi. Бiлi, холоднi, вiчнi кристали. Снiг. Єдина у своїй неповторностi зима.

Iнсбрук не мав стати останньою краплиною моїх поневiрянь пiд пафосною назвою «життя». Невеличке високогiрне село Тiроля, серце Альп, як називають його путiвники, буде завершальним етапом мого довгого бiгу крiзь три десятки рокiв.

Читать дальше →