Німа смерть

Начало книги

Промінь світла танцює в темряві ще неспокійніше, ніж зазвичай — так йому здається. Аж ось мерехтіння вщухає й виникає образ.

Світло окреслює на білому полотні тендітні обриси обличчя.

Її обличчя.

Її очі розплющуються.

І дивляться на нього.

Навічно вирізьблена зі світла, на всі часи збережена від забуття. Будь-якої миті і так часто, як забажає, він може спроектувати її в цю темну кімнату, у це темне життя.

У своє життя, у жалюгідній темряві якого є тільки один промінчик світла: неспокійний потік від кінопроєктора на полотні екрану.

Він бачить, як вона широко розплющує очі. Він бачить, і він знає. Він точно знає, що вона відчуває. Щось таке їй чуже і таке йому знайоме. Він почувається надзвичайно близьким до неї. Майже як в ту мить, яка увічнилась на целулоїдній плівці.

Вона дивиться на нього і розуміє, чи вважає, що зрозуміла.

Вона хапається руками за горло, наче боячись захлинутися.

Вона не відчуває сильного болю, просто помічає, що щось не так.

Читать дальше →