Артеміс Фаул. Останній хранитель

Начало книги

Усім фанам Фаула, хто подорожував до ельфів разом зі мною.

Дякую вам.

БЕРСЕРКИ лежали спіраллю під каменем з рунами, зарившись у землю — чоботами назовні, головами всередину, як вимагало заклинання. Зрозуміло, що через десять тисяч років не залишилося фізично ні чобіт, ні голів. Це була лише плазма чорної магії, яка зберігає в недоторканності свій розум, але навіть вона поступово розсіювалась, отруюючи ґрунт, викликаючи появу дивних рослин і заражаючи тварин незвичайною для них агресією. Можливо, через дюжину повеней берсерки підуть остаточно, і остання крапля їхньої сили витече в землю.

«Але ми ще не до кінця зникли,— думав Оро з Дану, капітан берсерків.— Ми готові спіймати свою щасливу мить, коли вона настане, і навести на людей жах».

Він направив свою думку по спіралі і був гордий, відчувши, що ельфійські воїни, які залишилися, розділяють його почуття.

«Їхня воля так само міцна, як колись були міцні їхні клинки,— подумав він.— Хоча ми мертві та поховані, але варто лише з’явитися перспективі кривавої сутички, і вона, як іскра, розпалить пожежу в наших душах».

Читать дальше →