Вогняна зима

Начало книги

— Ніколи б не подумала, що вам так легко зіпсувати настрій.

— Це філософське питання.

— Що саме?

— Поганий настрій.

Котя Стогов із неприхованим сумом підкинув на широкій долоні порожню пласку пляшку з-під віскі. Глянув, блазнюючи, крізь скло на супутницю.

— Ну, там щось видно? Відповідь?

— Якби отак, крізь порожню тару, можна було побачити майбутнє, мене б давно не було в цій країні.

— Здається, ми про це вже говорили.

— Ага, багато й часто, — легко погодився Котя. — Давно. І не лише з вами, Юленько. Тільки від наших розмов нещасна країна не поміняється, як хочеться нам із вами.

— Ви песиміст.

— Навпаки — я найбільший оптиміст у колі своїх друзів. Знаєте, чому?

— Не знаю.

— Сказати?

— Скажіть.

Котя скрутив корок, понюхав спустошені скляні нутрощі. Підніс горлечко до вуст, зобразив, ніби витрушує звідти останні міліграми рятівної рідини. Потім зітхнув, ніби пережив найбільшу за свої тридцять три роки втрату, перевальцем рушив до найближчого смітника. Акуратно, демонстративно не кинув — поклав — туди непотріб, повернувся назад до багажного відділення.

Читать дальше →