Хроніки від Фортінбраса

Начало книги

Чому це, — спитає читач, — хроніки? І чому — від Фортінбраса?

Зараз поясню. Точніше, спробую.

Одного вечора ранньої осени 1954-го року "вєчний", за 58-ю статтею, "ссильнопосєлєнєц" містечка Балєй Читинської области, а колись, "в миру", студент Львівського університету Стефко Забужко вертався з роботи до себе на квартиру (натоді він уже жив "вольняшкою", працював електриком і навіть справив собі першого "вільного" костюма, в якому й ходив). Містечко було, що називається, "призонне", замешкане людом то "полублатним", то засланчим, і кожна сезонна амністія стрясала ним, як пробуджений вулкан: випущені з табору вуркагани починали з того, що розживалися "на нове життя" — пороснувши випадкового перехожого лезом по горлу задля піджака або чобіт, і та осінь мала бути власне такою, Стефка попереджали не ходити поночі самому, але щось його в той вечір затримало, — і, щойно він звернув у навпомацки знайомий міжпарканний завулок, як у пітьмі розітнувся пронизливий заливчастий посвист, два тіла безгучно шурхонули водночас зобабоки через паркан, і вдарив у вічі, засліпивши, наче прожектором з "вишки", ліхтарик, — все трапилося так разом і блискавично, що він, як розказував потім, не встиг і злякатися — тільки й почув, як схитнуло повітря потойбіч ліхтарика здушеним, сливе що нажаханим видихом:

Читать дальше →