Вигнанець і чорна вдова

Начало книги

 е треба різких рухів, пане Чечель. Я попереджений про ваші фокуси.

— Господь із вами, які фокуси?

— Ви чудово мене розумієте, Платоне Яковичу. Стійте спокійно. Витягніть правицю перед собою.

— Коли наставляють револьвер, завжди велять підняти руки вгору.

— Не гарикайтеся. Ця ваша манера теж добре відома... кому слід. Робіть, що велено.

Платон Чечель підкорився міцно збитому й незграбному на вигляд дядькові. Сиві пишні вуса робили його подібним до козацького полковника. Але не справжнього, а намальованого художником — з тих, що не застали живими жодного нащадка запорожців. Тому надихувалися описами з публікацій пана Яворницького й малюнків, які їх ілюстрували. Образ дещо перекреслював візницький сіряк, франтувато оздоблений трохи витертим бобровим коміром, і висока, трохи приплюснута згори шапка.

Іван Захарченко завжди любив маскуватися, і в нього дуже добре виходило.

Коли Платон тільки почав служити, Захарченко два роки як подався у відставку. Та легендарною персоною лишався. Його можна було зустріти в будинку на Великій Житомирській — завжди мав якісь справи у головному поліцейському відділку Києва. Особливо на третьому поверсі, надбудованому спеціально для розміщення там розшукової поліції.

Читать дальше →