Джонатан Стрейндж і м-р Норрелл

Начало книги

Надворі січень, я під’їжджаю до заміського будинку в Йоркширі. Дощ і туман огортають парк. Усередині споруди розкинувся напівтемний лабіринт прекрасних, але порожніх кімнат, якими гуляють зимові тіні та лункий відзвук кроків. Мені тут усе до вподоби, адже це неперевершений антураж для роману із квазідев’ятнадцятого століття.

Телефонним розмовам про гіпотетичну екранізацію «Джонатана Стрейнджа і містера Норрелла» чимало років[2], проте саме зараз, коли нарешті настала ця мить і я стою у Вентворт-Вудгаусі[3], мені раптом ніяково. Бентежить не лише розмах. (Тільки гляньте на цю валку вантажівок навпроти парадного входу. Може, навіть варто в когось перепросити за весь завданий клопіт?) І мова тут не тільки про інакший світ, не про конфлікт із реальністю. Напевно, будь-який майданчик, де знімають кіно, може таким похвалитися. (Гляньте-но на кілометри електрокабелів, що тягнуться вгору-внизу по кам’яних сходах і зникають, немов змії, у мороці котроїсь із сотень безіменних кімнат.) Ні, найбільше мене спантеличують люди із зачісками початку дев’ятнадцятого століття і в одязі початку дев’ятнадцятого століття. Думаю, без них тут не могло обійтися, а як порівнювати зі знімальною бригадою, то акторів не так уже й багато.

Читать дальше →