Тіні над Латорицею

Начало книги

Було й так… Ось вони йдуть вулицею. Квітень. На Тані світлий, комбінований із штучною шкірою плащ. А на ньому, Павлові, куртка із зламаною «блискавкою» — він весь час злиться, застібаючи цю «блискавку», а вона знову розповзається знизу. Зрештою, облишивши безнадійну справу, Павло йде розхристаний, і приємний холодок пролітає у нього під руками.

Таня розповідає якісь смішні історії, перестрибуючи через калюжі і позираючи на всі боки (їй кортить знати, чи подобається перехожим її плащ).

«А він такий волохатий, фізіономія фіолетова від гоління, і сопе. Уявляєш, каже так жалісливо: «У мене аденоїди, зовсім дихати не можу». А я йому серйозно: «Ви запалений сірник засуньте у ніздрю, усі волосинки згорять — і враз стане легко!»

Так, з нею не нудьгуватимеш! Програми вистачить…

— Рядовий Онищенко!

Павло аж струснув головою, одриваючись від спогадів. Голос сержанта Пименова був тихий, але в ньому бриніли сердиті нотки.

Читать дальше →