Прощайте, мої п'ятнадцять літ...

Начало книги

Той четвер був не зовсім такий, як інші.

З майстерні долинав знайомий стукіт Гійомового молотка, дзижчала пилка, раз у раз шурхав об дерево наждак. Та коли Гійом, переставши на мить насвистувати якусь мелодію, гукнув: «А йди-но сюди на хвилинку, Фан», — я відчула, що й для нього цей четвер не такий, як інші.

Я витерла мокрі руки, бо саме мила посуд на кухні, і подалася до нього.

— Ти сама поїдеш на вокзал зустрічати Норвежку чи, може, мені поїхати?

Вона ще була для нас просто «Норвежкою», ота юна незнайомка, загадкова і — ніде правди діти! — трохи небажана гостя, котра приїхала, щоб порушити спокій нашого щасливого життя утрьох.

— Їдь сам! — буркнула я. Гійом усміхнувся.

— А ти не дуже рада, що вона приїздить, признайся?

Гійомові пальці звично обмацували щойно обточений дерев'яний прогонич. Погляд його був прикутий до гарної гладенької деревинки, витесаної з дикої вишні, але в очах, хоч він і не дивився на мене, я відчувала всю його братерську ніжність, грубувату й щиру.

Читать дальше →