Діти морських туманів

Начало книги

Я постукала у двері. Спершу несміливо, тихо, потім голосніше, рішучіше. Та ніхто не відчинив, і серце моє — сама не знаю чому — почало битися дужче.

Мені хотілося б, щоб на цей мій стукіт двері відчинилися, щоб усе нарешті з'ясувалось і я могла сказати:

— Крістіно… Можна до вас на хвилинку? Що у вас новенького?

І нараз мені здалося, що я надто кваплюся розгадати таємницю цього затишного будиночка, ніби створеного для щастя, а проте неспроможного осяяти світлом радості і спокою тієї, яка мешкала в ньому.

В цю мить хтось у сутінках схопив мене за руку. То був Гійом, мій брат, — він прийшов сюди слідом за мною.

— Годі, Фан! Не можна ж так безцеремонно стукати. Ну, на що це схоже?.. І взагалі, ти певна, що це тут?

Збентежена його зауваженням, я зайшла у двір, щоб ще раз уважно оглянути дім, але чиїсь кроки примусили мене здригнутися. Вони долинали здалеку, — здавалося, хтось гучно човгав дерев'яними сабо, ковзаючись по твердій землі, вкритій ожеледдю, і кроки лунко розлягалися в повітрі.

Читать дальше →