Нічний потяг

Начало книги

Нічний потяг рушив, і я зрозуміла, що в купе нас їде лише двоє. Жінка, приблизно сорока років, з розкішним кучерявим, ледь рудуватим волоссям сиділа навпроти, копирсаючись у сумочці.

«Фарбована, але, певне, не заради зміни кольору, мабуть, сивину ховає, а колір власний, – подумалось мені, – але ж яка шевелюра!»

Проте думка ця пролетіла миттєво, майже автоматично, і зникла, а решта невпинних у жіночій голові думок та напівдумок не квапились мене турбувати – певне, їх пригальмовував тупий головний біль.

Зазирнула провідниця. Забрала квитки. Запропонувала чаю. Ми з сусідкою погодилися. Я сиділа і дивилась у віконце потяга, що саме покинув межі висотної міської забудови і вирвався у нічний простір. У чорному небі то підстрибував, то похитувався нахабно-повний місяць. Чи то від місяця уповні, чи від нестабільної погоди на межі зими та весни мені стискало голову, але я все сподівалася, що відпустить, і не ковтала пігулок.

Читать дальше →