Несказане

Начало книги

Лідії немає серед живих. Але вони про це ще не знають. Третє травня 1977 року, шоста тридцять ранку, нікому нічого не відомо, крім єдиного безневинного факту: Лідія запізнилася на сніданок. Як завжди, поряд з її тарілкою з пластівцями зі злаків мати поклала загострений олівець і домашню роботу з фізики. Шість проблемних місць помічено маленькими гачечками. Батько Лідії дорогою до роботи крутить ручку приймача, крізь потріскування перешкод пробивається до найкращого джерела новин північно-західного Огайо, радіо WXKP. На сходах позіхає брат Лідії — він ще досі не виплутався з обіймів сну. А молодша сестричка зі свого кутка час від часу оглядає все довкола великими круглими очима, потім знову нагинається до тарілки з кукурудзяними пластівцями та по одному сьорбає їх з ложки. Це вона зреш­тою скаже: «Лідія сьогодні довго».

Нагорі Мерилін відчиняє двері доньчиної кімнати й виявляє ліжко незайманим: акуратно, по-лікарняному загорнуті кутики простирадла сховано під пледом, подушку збито так само, як і вчора вранці. Здається, нічого незвичайного. Бриджі кольору гірчиці, одна шкарпетка у веселкову смужку на підлозі. Кілька відзнак із наукового ярмарку, плакат із фотографією Ейнштейна. Зім’ята спортивна сумка Лідії у відчиненій шафі. Шкільний наплічник — біля письмового столу. Парфуми «Бейбі Софт» на комоді; солодкий, цнотливий запах пудри літає в повітрі. Та Лідії нема.

Читать дальше →