Том 2

Начало книги

… Пригадую, як Гертруда Стайн в розмові про кориду захоплено говорила про Хоселіто й показала мені кілька фотографій з Валенсії: він із своїм братом Галло внизу, на арені, а вона та Еліс Токлас сидять у першому ряду; я тоді щойно повернувся з Близького Сходу, де греки, залишаючи порт Смірну, перебивали ноги своїм в'ючним та тягловим тваринам, а потім скидали їх з причалу просто в воду, і я, пригадую, обмовився, що не люблю кориди саме через нещасних коней. На той час я вже брався писати, і найскладніше для мене (окрім усвідомлення того, що ти почуваєш насправді, а не того, як годиться і як тебе навчили почувати) було передати все, що відбувається в житті; описати явища й події, які викликали пережиті тобою почуття. Коли пишеш для газети, то розповідаєш про щось і в той чи інший спосіб передаєш свої почування; це підсилюється злободенністю, яка надає певної емоційності будь-якому повідомленню про те, що сталося в той день; але зобразити саму подію, послідовність життєвих явищ, їхній рух, те первинне, що викликало в тобі почуття, зобразити так, щоб воно звучало переконливо і через рік, і через десять років, а то й завжди, якщо тобі пощастить і ти зробиш це вправно, — мені було не під силу, і я напружено працював, намагаючись домогтися цього. Побачити життя і смерть, тобто насильницьку смерть тепер, коли війни скінчилися, можна було тільки на арені для бою биків, і я страшенно прагнув поїхати в Іспанію, де б міг спостерігати це сам. Я тоді саме вчився писати й починав з найпростішого, а чи не найпростіше і найсуттєвіше з усього — насильницька смерть. Вона позбавлена ускладнень, які супроводжують смерть від хвороби, чи так звану природну смерть, або ж кончину друга або будь-кого, кого ти любив чи ненавидів, — однаково це смерть, одне з явищ, про які варто писати.

Читать дальше →