Посуха

Начало книги

На ферму смерть прийшла не вперше, а мухи ж не перебирають. Їм що туша, що труп — однаково.

Цього літа посуха забезпечила мухам широкий вибір. Коли ківарські фермери націлювали рушниці на сухоребру худобу, мухи швидко обліплювали незмигні очі й липкі рани. Нема дощу — нема корму. А коли нема корму й маленьке містечко день у день плавиться під палюче-блакитним небом, доводиться приймати нелегкі рішення.

— Так не може тривати вічно, — казали фермери, а місяці збігали, і вже перевалило на другий рік. Фермери повторювали ці слова одне одному вголос, як мантру, а потім ще раз, пошепки, як молитву.

Але синоптики в Мельбурні так не думали. Вбрані в костюми і в співчуття, вони сиділи в своїх кабінетах з кондиціонерами і майже щовечора о шостій між іншим повідомляли погоду. Офіційно найгірша посуха за останні сто років. Ці погодні умови мали назву, яку досі ніхто не навчився вимовляти. Ель-Ніньйо.

Бодай мухи раділи. Але того дня знахідки їм трапилися незвичні. Менші за розмірами, з гладенькою шкірою. Хоча яка різниця? Головне в них таке саме. Скляні очі. Вологі рани.

Читать дальше →