Там, де ми живемо. Буковинські оповідання

Начало книги

Якось ми видавали заміж мою старшу сестру Ліну. Це трапилося цілком несподівано. З іншого міста приїздив до нашої Лінки її друг Аркадій із дзвінким прізвищем Дзундза. Він телефонував з автомата: мовляв, я приїхав, виходь. А до нас додому прийти він страх як соромився. А мама запрошувала, адже ми всі хотіли подивитися на Лінчиного Дзундзу. Мама казала: «Познайом нас! Ти що, – підозрювала мама, – ти що, нас соромишся?» А тато додавав, що ми ж бо – інтелігентна родина. Завдяки мамі. І що він, Дзундза Аркадій, ще пишатиметься цим. Авжеж… авжеж…

І був якось восени дощик. І холодно. Лінка застудилась. Аж раптом телефонний дзвінок: Дзундза. Ліна йому каже: дощик, холодно. І з одного боку, вона б хотіла бачити Аркадія, а з іншого— її мама не пускає, тому що температура. А Дзундза розгубився: до нас іти боїться – що ж робити? І Ліна наша пожартувала, мудра така: «Тоді вже женися!»

Пожартувала та й забула. А Дзундза розцінив це як наказ. За тиждень він несподівано подзвонив. Але не по телефону, а в наші двері. Лінка вся в милі – вона Кароліну, собаку нашу, купала – відчинила… І стояв там Дзундза, такий урочисто-сяюче-святковий, з букетом і двома батьками – мамою і татом Дзундзами.

Читать дальше →