Рубінова книга

Начало книги

Вона впала на коліна й розридалася, він розглянувся навкруги. Як він і припускав, у цей час доби в парку не було ні живої душі. Мода на бігання підтюпцем зайде ще не скоро, а для волоцюг, які ночують на лавках, накрившись хіба що газетами, наразі занадто холодно.

Він дбайливо загорнув хронограф у хустку і запхав його у рюкзак.

Вона сіла навпочіпки на килимі крокусів, які мало-помалу відцвітали під деревами на північному березі Змійовика[1]. Плечі її здригалися, а хлипання нагадувало відчайдушний стогін пораненої тварини. Йому несила було це терпіти. Але зі свого особистого досвіду він знав, що краще дати їй спокій, тож просто сів поруч з нею у вологу від роси траву, подивився на озерне плесо і заходився чекати. Він чекав, доки ослабне її біль, який, мабуть, ніколи її вже не залишить.

Йому було так само погано, як і їй, але він намагався опанувати себе. Нащо їй клопотатися ще й ним?!

— Паперові носові хусточки вже винайшли? — схлипнула вона нарешті, повертаючи до нього залите сльозами обличчя.

Читать дальше →