Походження богів. Роботи і дні. Щит Геракла

Начало книги

Дві найвіддаленіші постаті — Гомера й Гесіода — вирисовуються на обріях європейської літератури. Про першого з них, Гомера, можемо сказати словами з його ж поеми: «Ми лиш чуток дослухаєм, нічого не знаєм напевно» («Іліада», II, 486). З тих чуток-легенд та з поем, власне, й створено образ незрячого співця — славетного аеда, задивленого зором душі у героїчне минуле та в Одіссеєві мандри; задивленого — і заслуханого: «Розум бачить і розум чує» — спадає на думку грецька мудрість, коли вдивляємось у різьблене в мармурі обличчя Гомера руки невідомого скульптора (т. зв. «неаполітанське» погруддя).

Інша річ — найближчий до нього у часі Гесіод. Відступаючи від традиції, в канву епічної поеми поет уперше вплітає особисте — відомості про себе, про свого батька, брата, про свої роботи й клопоти, про своє бачення і розуміння світу, навіть називає себе й розповідає історію про те, як він став співцем (Т. 22)[1]. Отож Гесіод («той, хто передає пісні») — уже не професійний аед, що в гомерівську добу, акомпануючи собі на лірі (формінзі, кітарі), співав при дворах аристократів пісні на героїчні теми — про героїв, про їхні діяння, і не фаховий філософ, а поет, що водночас був хліборобом, обробляв успадкований по батькові клапоть землі біля підніжжя Гелікона, що в Західній Беотії, — був не «дачником», як, через віки — Вергілій, автор «Георгік» («Поеми про рільництво»), а таки закоріненим у землю, добре обізнаним з усіма секретами хліборобства «хлопським філософом» у позитивному сенсі цього вислову[2].

Читать дальше →