Атланти з планети Земля

Начало книги

— Ох і земля!.. Як камінь! — Віктор шпурнув кирку й виліз із траншеї. Його засмагле, аж чорне, тіло лисніло від поту. — Може, годі? — Віктор, відсапуючись, підійшов до Алфьорова, що морочився біля машини з громіздкими індикаторами.

Алфьоров критично оглянув канаву, взяв жменю сухого крихкого грунту.

Земля порепалася від спеки. Не вгаваючи, скрекотіли коники, пересвистувалися ховрашки, що застигли настороженими стовпчиками. У розжареній блакиті кружляв над степом шуліка.

— Аркозовий пісковик добре тримає звук, — Алфьоров задумливо пожував губами і махнув мені рукою: — Гаразд, іди вмикай.

Над вухом дзижчав вентилятор, але й він не міг зменшити спекоту в тісній будці машини. Три роки ми жили нашим приладом, чиї розпашілі жаром блоки зовсім займали кабіну всюдихода. Давня ідея шефа лабораторії акустики Алфьорова вилилася зрештою у дуже складну електронну схему. З царини божевільних гіпотез вона перекочувала в царину практичного використання. Сто років тому Едісон, примусивши голку огинати мікрорельєф борозенки на обгорнутому фольгою валику фонографа, зумів відтворити штучно законсервований звук. Відтоді звук став надбанням культури — таким же, як і винайдена тисячоліттями раніше писемність. Проте звуки, що лунали на Землі до винаходу Едісона, здавалося, були втрачені для людства назавжди. Наш шеф намагався довести, що це не так. Деякі мінерали гранітно-гнейсових та піщаних порід можуть зберігати в собі інформацію про давно змовклі звуки. Алфьорову вдалося встановити явище, назване ним “загальмованим п’єзоефектом”. Народжений у лабораторії прилад — реставратор звуків РЗ-1 — використав це явище, примусивши заговорити каміння вже не в переносному, а в буквальному розумінні слова.

Читать дальше →