Спадкоємець

Начало книги

Хлопчик сидів за скринею в запаху пилюки. Портьєри на вікні підносилися над його головою масивними курними колонами; у промені сонця кружляла розгублена біляста міль.

За вікном бряжчало залізо й тупотіли копита. Там чулися слова «вороги» і «війна»; тут, у домі, були батько й мати, домашні та надійні, як ці сонячні стовпи, що підпирали стелю…

Але старого він боявся. Старий був чужий і незрозумілий; у його присутності навіть рідні здавалися не такими, як досі. Мати й батько не звертали на сина уваги — начебто старий був хмарою, що заслонила від хлопчика сонце. Вони теж бояться старого — навіщо ж віддавати йому ЦЕ?!

Хлопчик плакав і злизував сльози. Та річ… Та чудова річ. Невже її більше не буде? І не буде свят, коли мама вийматиме її зі скриньки та дозволятиме йому — в нагороду за що-небудь — одним тільки пальцем ДОТОРКНУТИСЯ? І дивитися, дивитися, і стежити за сонячним зайчиком на стелі…

Вони говорили щось про іржаву цятку, якої, здається, все-таки нема. І ще про війну; хлопчик уявив собі цілий ліс зі списів, вузькі прапори, роздвоєні, як зміїні жала… Дуже багато гарних вершників, і приємно пахне порохом… І його батько всіх переможе.

Читать дальше →