Уот

Начало книги

Містер Геккет звернув за ріг і побачив у сутінках неподалік свою лавочку. Там хтось сидів. Лава ця була скоріше за все власністю муніципалітету або якоїсь громадської установи і йому, містеру Геккетові, звісна річ, не належала, і все ж він вважав її своєю. Так він ставився до усякої дещиці, що була йому до вподоби. Він розумів, що вона не є його власністю, але вважав її чимось на зразок свого законного майна. Розумів, що це йому не належить, а сам тішився думкою, що воно все його, Геккетове. Розумів, що воно не його, а чиєсь, бо дуже вже йому сподобалося.

Він зупинився, аби як слід обдивитися лаву. Так, вона була зайнята. Містер Геккет, коли він стояв нерухомо, бачив усе трохи чіткіше й виразніше. Його ходу аж ніяк не можна було вважати спокійною.

Тепер пан Геккет стояв і вагався, іти йому вперед чи вертатися. Ніхто не заважав йому звернути праворуч або ліворуч, але він знав, що ніколи цього не зробить.

Читать дальше →