Біснуватий

Начало книги

Алекс наблизилася до «Чорного В’яза» так, наче підходила до дикої тварини: насторожено ступала довгою звивистою під’їзною доріжкою, намагаючись не виказувати свого страху. Скільки разів вона тут проходила? Але сьогодні все було інакше. Будинок з’явився між голим гіллям дерев, наче чекав на неї, наче зачув кроки й підготувався до її появи. Він не зіщулювався, як здобич. Стояв собі — два поверхи із сірого каменю й гострі дахи, схожий на вовка з випущеними пазурами й вищиреними зубами. Колись «Чорний В’яз» був ручний, чистенький аж до блиску. Але занадто довго залишався покинутим напризволяще.　

Забиті дошками вікна другого поверху лише погіршували справу; вони були раною на вовчому боці, яку ніхто не зцілив, і вона могла довести його до божевілля.　

Дівчина вставила ключ у старі чорні двері й прослизнула до кухні. Усередині було прохолодніше, ніж на вулиці, — вони не могли дозволити собі обігрівати дім, та на це й не було причин. Утім попри холод і завдання, з яким Алекс навідалася сюди, приміщення однаково здавалося гостинним. Над великою вінтажною грубкою охайними рядками висіли мідні пательні, яскраві й готові, аж спраглі взятися до роботи. На підлозі з дощок не було жодної плямки, усі поверхні чистенько витерті, а як окраса ще стояла пляшка з-під молока з гіллям падуба, що його Доус знічев’я зібрала в композицію. Кухня була найфункціональнішим приміщенням «Чорного В’яза»: жива, завжди доглянута — ошатний храм світла. Саме так Доус давала раду всьому, із чим вони мали справу, і з тією штукою, що причаїлася в бальній залі.　

Читать дальше →