Боб. Історія з книги «Месопотамія»

Начало книги

«Пам’ять, — зауважував потім Боб у своїх повідомленнях, — здатна примиряти в нашій уяві речі, на перший погляд несумісні й протилежні за своїм логічним наповненням. Іноді я думаю: з яких печальних епізодів складається наша свідомість, з яких невтішних випадків! Мабуть, саме всеохопність пам’яті й невідворотність спогадів і змусили людство вигадати спорт, мистецтво та анестезію».

Однокласник провів його до метро й пішов собі, тримаючи під пахвою подаровану тарілку, ніби згаслий німб. Того ж вечора потягом Боб дістався благословенної Філадельфії. Знайти родичів виявилося зовсім нескладно: Кошкіних у телефонній книзі було лише двоє — тьотя Амалія й дядя Саша. Дядя Саша, щоправда, записаний був як Алекс, але Боба це вже не могло спинити — він відразу ж набрав родичів і натрапив на дещо сварливий дівочий голос. Це виявилась його кузина Ліліт. Боб довго пояснював їй мету свого приїзду та ступінь їхньої спорідненості, ковтаючи приголосні, не тримаючись думки, тиснучи передусім на дитячі спогади й притаманну їхній родині гостинність. Так, — кричав, — саме так: міжнародними авіалініями України! Хрестовим походом крізь усі д’юті-фрі! Не їв дві доби! Не мав жодних сумнівів, що знайду вас і зможу стиснути в братерських обіймах. Ліліт пояснила, як їхати. Порадила не їхати зайцем — вони ні за що платити не будуть.

Читать дальше →