Солдати гріху

Начало книги

На людях, що вийшли з автомобіля, припаркованого перед самим входом до лікарні імені Рідігера[1], були захисні костюми: гумові чоботи і рукавиці, довгі халати, що доходять до щиколоток, хустки, що закривають все обличчя і окуляри–консерви в характерній гумовій оправі. Якби не ці окуляри–консерви, вони виглядали б немов духи із середньовічного замку, а не сучасна група боротьби з епідемією натуральної віспи. Двоє з них підійшло до замкнених дверей лікарні. Вони розглядалися на всі боки, але в цій окрузі багато перехожих не було. Страх перед заразою і сам жах установи, підданої найсуворішому карантину, вимітали всіх перехожих звідсіля більш ефективно, ніж два міліцейські патрулі, що сховалися від спеки під брезентом газиків. Біля головного входу не було навіть швейцара. Двері їм відчинила медсестра. Одразу ж за нею стояв завідувач відділення, що витирав хусткою мокре від поту обличчя.

– Ми з інспекції, – кинув один із чоловіків, щоправда, жодного документа не пред'являючи. – Міністерство охорони здоров'я.

Читать дальше →