Таємниця Соколиного бору. Літо в Соколиному

Начало книги

Сивіючий генерал з червоними від безсоння' очима і простим обличчям донецького робітника не спав у ці дні жодної години. Весь час він був серед бійців в окопах. Переходив з підрозділу в підрозділ, і змучені безсонням та надлюдським напруженням солдати зустрічали його ледве помітною радісною усмішкою.

»

— Як тут у вас, братки? — весело звернувся він до них.— Жарко0

— Жарко, товаришу генерал.

— Вистоїмо?

— Що за питання, товаришу генерал! Не вперше.

>

— Ну, ну, братки! На нас дивиться вся Вітчизна.

— Знаємо, товаришу генерал.

Цієї ночі генерал дістав подяку за блискуче виконане завдання Верховного командування. Одночасно він одержав і наказ: негайно, але непомітно для ворога вийти з бою і відступити на нову лінію оборони.

# $

Мишко, хлопчик з прифронтового села, довго не міг заснути, все дослухався до гуркоту недалекого бою, і вже тільки перед світанком його зборов неспокійний, повний кошмарних видінь і небачених страхіть, міцний сон.

Читать дальше →