Уран

Начало книги

Усе підвладне Часові. Людство давно засвоїло цю істину й, напевне, для того, щоб ніхто не забував про неї, винайшло годинник. Розвиток годинникарської справи був стрімкий, не минуло й кількох століть, як елегантні хронометри прийшли на зміну сонячним і піщаним.

Прилади Часу завойовували світ. Ремінцями й браслетами вони прикувалися до рук, вгніздились у медальйони й персні, вмурувались у вежі ратуш, повисли на стовпах і кронштейнах на вулицях міст і містечок, на вокзалах і пристанях, на базарах і стадіонах, на стінах установ і жител. Одні з них мовчки відлічують секунди й хвилини, інші ж кожну годину, що відійшла у вічність, супроводжують дзвоном і мелодіями популярних пісень.

У Сосонці ще нема вежі з годинником. Її функцію добровільно перебрав на себе старий Данило Вигін — беззмінний сільський сторож. Він не знав, що Час — одна з основних форм існування матерії, і не був знайомий з теорією відносності Ейнштейна. Данило Вигін просто ударами в рейку відлічував вечірні й нічні години, бо вдень йому було ніколи.

Читать дальше →