Матадор. Нотатки авантюриста

Начало книги

І от він виходить на сцену. «Я – Утьонок», – каже. «Сподіваюся, не туалетний», – підштрикую (я був тоді ведучим конкурсу). Він починає читати. І є в його текстах щось таке, що зачіпає, витягує на берег і кидає в теплий пісок, мовляв, полеж тут, подумай про життя. Те, що Утьонок читає прозу, а конкурс для поетів, теж зачіпає, але не так сильно.

Словом, факт, що дебютна книга мого ліпшого друга, поета Ігора Зарудка, стала прозовою, мене аж ніяк не дивує. Тим більше, що він її не писав. Це книга, яку він прожив – частково за ті півтора роки, коли мене не було в Харкові. Тож я читав її з подвійним інтересом. Читав, знаючи, що Зарудко нічого не вигадує, читав, не перестаючи дивуватись, наскільки він ризикований і відкритий.

У «Матадорі…», що його справедливо можна назвати авантюрною письменницькою лавсторі, вабить насамперед відсутність ванілі й сопливої ніжності. Це чоловіча книга, із чоловічими рішеннями і втечами. Це герой, для якого не існують будь-які «слабо». Він піде на все, щоб забути власне зламане кохання. Навіть якщо для цього треба стати поживкою детектива, котрий перевіряє на вірність чужих жінок.

Читать дальше →