В-ВАН!

Начало книги

Його охайність межувала з хворобливістю. Він те й знав, що чистив себе, машину, все довкола. Був нестомний, мов птах, що переважну частину життя витрачав на чищення свого пір'я. В машині витирав невидимий пил навіть їдучи. В одній руці кермо, в другій — клаптик вологої замші, одне око некліпно — на дорогу, друге визирює кожну порошинку на па­нелі, на сидіннях, на дверцятах. По роботі, перш ніж загнати машину до боксу, довго мив її чорне лискуче тіло, витирав і полірував, а пилососом об­ходив гараж, не минаючи жодного закутка, приска­ливши око, ще раз оглядав машину, гараж, тоді пе­ревдягався в чисте і, розвернувши, закочував лімузин для нічного спочинку.

А сам знав, що спочинку не матиме, що знов прийде оте, гнітитиме, мучитиме, каратиме — і нема рятунку.

Він всіляко відволікав настання страшних хви­лин і годин незаклопотаної самотності, довго зачи­няв і брав на засуви зсередини тяжкі гаражні воро­та, ще й ще перевіряв, чи все вичищене, чи все на місці, чи повсюди панує порядок, як у танкових військах (мабуть, єдина весела примовка, що зали­шилася йому з минулого), тоді розпочинав повільне готування до своєї самітницької вечері. Розстеляв на капоті машини чистий широкий рушничок, нарізав хліба, сала, ковбаски, цибульки, діставав свою вірну алюмінієву, акуратно і вміло обшиту шинельним сук­ном баклагу, збовтував нею над вухом, щоб переко­натися, що там ще є, ставав грудьми до радіатора, булькав трохи до алюмінієвого похідного кухлика, перш ніж випити, довго стояв, мовби прислухався.

Читать дальше →