День шостий

Начало книги

Тяжкі тіні ламливо виникли на краю балки і за­тулили сонце. Вони поглинали світло й тепло, яке лилося з неба на обличчя й на груди Козакові, і він, хоч не міг бачити їх, одразу відчув і здригнувся, не­мов од холодного гадючого дотику. Автомат Султа­нова впирався Козакові у груди. Ліва рука, яка підтримувала автомат за диск знизу, дрижала від уто­ми, Веніамін ворухнув плечем, щоб утишити той дрож. Зігнута в лікті права рука зависла в повітрі, вказівний палець лежав на спуску автомата.

Автомат Султанова. Здавалося, він ще палає сержантовою кров'ю, говорить голосом їхнього сер­жанта, останніми його словами: «Візьми, Козак! Бий і держись! Бий!..» Султанов мертвий, але автомат його живий. Усі мертві, а він, Козак, живий, і тре­ба жити далі, хоч і наповзають на нього оті хо­лодні тяжкі тіні.

Він зціпив зуби і натиснув на спуск автомата.

* * *

Перед тим довго йшли степами. Куди йти, знав хтось попереду, незрима сила вела їх далі й далі, ішли ночами, не запалюючи навіть сірника, день маскувалися у посадках, в балках, заквітчували зе­леними гіллячками гармати, коней, зарядні ящики, вози, затикали собі гілочки за пілотки, за шинельні скатки, — уже й не маскування, а сміх, але наказ був твердий: маскуватися всіма можливими й при­ступними засобами — і командири суворо стежили за його виконанням.

Читать дальше →