Ще раз, капітане!

Начало книги

Цю історію можна почати з часу, коли Фрідлев ступив у пітьму, але, власне кажучи, розпочалася вона багато годин і багато сторінок перед тим. А тепер він тут. Випрямляє спину, як тільки може, незграбно проводить долонею по мокрому обличчі й твердим голосом каже темряві:

— Не буде тут поблажок, хай мені чорт.

Ці слова додають йому сили. На якусь мить і справді здається, що тут не буде ніяких поблажок, тільки треба добре взятися до діла. Фрідлев пробує навіть усміхнутися. Хоч не вдається йому, та все ж старається. Спіткнувшись об камінь, хоче стусонути його носаком, та завбачливість підказує, що від такого заболить нога. Фрідлев сходить на узбіччя. Знову камінь, цього разу невеличкий. Такий можна безпечно вдарити. Коли це зроблено й камінчик покотився в канаву, Фрідлев ще раз озивається:

— Hi-і, хлопче, тут не буде ніяких поблажок. Ось це я тобі й скажу!

Слова — неначе в’язка каша в роті, якщо не ковтнеш, мусиш виплюнути, бо годі далі носити таке в устах. Hi-і, хлопче, ні-і. Одне з двох: або перше, або друге. Бо тут нема поблажок.

Читать дальше →